Основою будь-якої групової поведінки є комунікація. Чим краще ми передаємо інформацію, тим легше нам створювати соціальні зв’язки та обмінюватися ідеями (а отже — мотивувати одне одного змінювати світ відповідно до нашого бачення). В основі цього процесу лежать взаємна довіра та повага (саме в такому порядку). Я не спілкуватимуся з людиною, якщо не можу передбачити її реакцію на інформацію, якою ділюся. Це про довіру. Так само я не спілкуватимуся, якщо не вірю, що співрозмовник здатен зрозуміти сказане та використати інформацію з користю. Це про повагу. Зазвичай, щоб почати довіряти та поважати людину, потрібен час. Ми шукаємо й накопичуємо докази того, що нашому співрозмовнику можна довіряти й що він заслуговує на повагу, спираючись на власний і чужий досвід. Але це досить тривалий процес, і якщо покладатися на нього в командній роботі, певний час команда працюватиме повільно й неефективно, доки всі учасники не «звикнуть» один до одного. Водночас існує підхід, який практично зводить час «звикання» членів команди один до одного до нуля. Якщо застосовувати його послідовно, він справді працює майже магічно. Цей підхід називається «культура довіри та поваги». Він передбачає, що в межах команди ми спочатку вважаємо, що кожному можна довіряти, доки не доведено протилежне. Ми також поважаємо одне одного незалежно від наявності об’єктивних підстав для цього. Простіше кажучи, людина довіряє іншій людині, бо довіра між людьми є природною. Так само людина поважає іншу, бо кожна людина заслуговує на повагу. Працювати в такій культурі приємно й легко. Ти ніби опиняєшся в чарівному світі, де можеш ділитися будь-якими ідеями, навіть найдивнішими, і тебе уважно слухають, де можна ставити будь-які запитання й отримувати відповіді. Це надихає та мотивує. Створення й підтримання такої культури не завжди є простим завданням, передусім тому, що всі ми різні, і нам не завжди легко розуміти бачення та поведінку одне одного. Потрібно постійно тримати фокус на розумінні як на головній меті, відсуваючи бажання довести власну правоту на другий план. Для підтримки цього підходу д-р Адізес розробив прості правила проведення зустрічей (три основні з них безпосередньо пов’язані з процесом, який ви вже бачили), що можуть допомогти поширити культуру довіри та поваги у вашій команді.  

Правило №0: Зустрічі завжди починаються вчасно

Це демонструє повагу до всіх учасників зустрічі. Той, хто запізнився, має сплатити штраф за кожну хвилину запізнення. Це показує, що людина визнає порушення правил. Штраф не обов’язково має бути грошовим — це може бути щось символічне, наприклад віджимання. Головне тут не суворість покарання, а визнання правил і готовність дотримуватися їх нарівні з усіма.  

Правило №1: Кожен може говорити стільки, скільки потрібно, щоб висловити свою думку

У цей час ніхто не має права перебивати — ні словами, ні жестами. Навіть піднімати руку, щоб показати бажання висловитися, заборонено, доки спікер не закінчить. Спочатку може здаватися, що це затягуватиме зустріч, але ви здивуєтеся, наскільки менше часу насправді це займає, коли людям дозволяють повністю висловитися. Єдине, за чим має стежити фасилітатор зустрічі, — це відхід від теми. Якщо поточний спікер намагається перейти до іншого питання, його слід зупинити й передати слово наступному учаснику згідно з Правилом №2.  

Правило №2: Поточний спікер передає право слова наступному, називаючи його

Це важливо для формування дружньої атмосфери та зниження емоційної напруги, яка зазвичай виникає під час обговорень.  

Правило №3: Щоб визначити наступного спікера, поточний спікер дивиться праворуч

(для онлайн-зустрічей учасникам можна присвоїти номери, щоб визначити порядок «погляду») і обирає найближчу людину, яка підняла руку. Це унеможливлює «захоплення слова» надто активними учасниками та забезпечує рівні можливості для всіх висловитися.  

Правило №4: Якщо хтось намагається перебити поточного спікера, він втрачає право голосу в цьому колі обговорення

Покарання за втручання в виступ поточного спікера має бути саме таким, адже втрата можливості висловитися найсильніше впливає на тих, хто намагається домінувати в дискусії.  

Правило №5: Зустрічі завжди закінчуються вчасно

Це демонструє повагу до всіх учасників, адже кожен має власний розклад зустрічей і завдань, які планує виконати. Ці правила є лише частиною повного збалансованого процесу ухвалення рішень, запропонованого д-ром Адізесом, але саме вони є найпростішими для впровадження, тому ми рекомендуємо починати саме з них.